Підручники автора: Ковбасенко Ю.І.

Зарубіжна літ 8кл Ковбасенко

ВСТУП

Для чого сучасна людина бере до рук художню книжку? Аби здобути нові знання? Щоб знайти відповіді на життєво важливі питання? Задля розваги? Звісно, усі ці та подібні варіанти можливі...

Проте такий погляд на словесність існував не завжди. Коли цивілізація щойно зароджувалася, ставлення до Слова було не таким, як нині. Давні люди вірили, що за його допомогою можна зробити багато доброго, але чимало й поганого: приворожити кохання чи знищити його; закликати поразку або перемогу війська; змінити чиюсь долю на краще або накликати на когось смерть... Слово було невід’ємною, а часто й головною складовою магічного ритуалу, адже через нього люди спілкувалися з вищими силами.

У Стародавньому Єгипті фараони та вельможі наказували висікати на стінах своїх усипальниць у знаменитих пірамідах лаконічні написи. То був перелік добрих справ, зроблених ними за життя: «Я давав хліб голодному і одяг убогому... Я ніколи не говорив тим, у кого в руках влада, ні про кого нічого поганого, бо я хотів, щоб добре мені було у Бога великого... Я будував човен тим, у кого човна не було. Я шанував батька свого і був поштивим із матір’ю своєю» (Напис жерця Шеші. «Тексти пірамід»). Давній єгиптянин вірив, що, ставиш після смерті на суд бога підземного царства Озіріса, повинен буде виголосити: «Я не чинив зла людям... Я не піднімав руку на слабкого... Я не був причиною сліз... Я не вбивав... Я не давав наказу вбивати... Я не привласнював хліби померлих... Я не натискав на гирю... Я не забирав молока від вуст дітей...», - бо саме цього вимагала від нього єгипетська «Книга мертвих», яку обов’язково клали до гробниці як своєрідну «інструкцію» поводження у потойбічні.

Зарубіжна література 10кл Ковбасенко

ШАНОВНІ ДЕСЯТИКЛАСНИКИ!

Як немає й не може бути двох абсолютно однакових людей, так немає ідентичних історичних або мистецьких епох. Кожна з них має своє специфічне обличчя, навіть за одночасного розвитку.

Упродовж минулих років ви спостерігали калейдоскопічні зміни історичних і літературних епох. Урівноважено-гармонійну античність змінило розмаїте середньовіччя, яке згодом поступилося гуманістичному Відродженню. А бароко й класицизм (ХVІІ-ХVІІІ ст.) стали не лише його естетичними спадкоємцями, а й водночас своєрідним містком до Просвітництва (XVIII ст.) — "доби розуму". Проте незабаром виник нещадний критик класицизму — творчо розкутий і екзотичний романтизм, що став володарем дум кількох поколінь європейців. На зміну йому прийшов новий володар літературного олімпу — реалізм... А що ж далі? Яким було естетичне "обличчя" всього XIX ст.? Це й буде предметом вивчення в 10 класі.

XIX ст. постало на певному порубіжжі історії, філософії та літератури: усе, що було до нього, сприймалося як минуле, а все, що настало після, — це новітня історія, новітня філософія, новітня література.

Здавалося, за попередні тисячоліття в житті людства відбулося менше змін, аніж за цю сотню років: на початку XIX ст. люди їздили кіньми і про небо могли тільки мріяти, а вже наприкінці його долали простір на автомобілях, освоювали повітряний простір і дивилися перші кінострічки братів Люм’єр. Століття розпочалося вірою в усеперемагаючу силу людського духу й розуму, а закінчилося зневірою в ідеалах, виплеканих століттями.

У цьому шаленому русі, іноді навіть випереджаючи час, красне письменство теж стрімко змінювалося від романтизму до реалізму, аби зустріти XX ст. принципово новою літературою, яку назвали модерною або модерністською (від фр. тосіете — сучасний, новий).

Мабуть, у житті суспільства й окремої особистості художня література ще ніколи не відігравала таку важливу роль. Так, новий капіталістичним устрій ще тільки зароджувався, а витвореним генієм Оноре де Бальзака лихвар Гобсек уже дав йому нищівну, багато в чому випереджувальну оцінку. В Англії після виходу у світ чергового роману Чарльза Діккенса про злиденне життя знедолених дітей народ очікував змін у законодавстві, як це сталося після публікації "Пригод О лівера Твіста". Сила художнього слова була такою, що письменники нерідко потрапляли на лаву підсудних за свої твори чи переконання, як, наприклад, Шарль Бодлер після опублікування збірки поезій "Квіти зла", або їх відлучали від церкви, як Льва Толстого.

Водночас суспільство ставилося до своїх улюблених письменників як до новоявлених пророків, оголошуючи, хоча й згодом, їхні дні народження національними святами (день народження 0. Пушкіна — нині День Росії).

Саме XIX ст. чи не вперше примусило дещо зарозумілий і впевнений у своїй естетичній неперевершеності Старий Світ, передовсім Західну Європу, подивитися на культуру Нового Світу по-новому. Це сталося в період злету літератури Сполучених Штатів Америки, які тоді щойно вибороли державну незалежність.

І,    мабуть, лише американський поет Болт Вітмен зміг так повно втілити в художньому слові дух американського вільнолюбства, вітер американських прерій, світогляд "людей, які торують найперші шляхи, ступаючи впевнено, гордо і вільно, безжурно дивляться в обличчя президентів і губернаторів, немов кажучи: “А хто ти?”"

Водночас з визнаними "пророками" до читачів зверталися й "прокляті поети", які прагнули пізнати незвідане, підсвідоме, шукаючи відповіді на такі запитання, на які не можна відповісти, бажаючи осягнути безмежність людської душі. Тому їх не влаштовували старі, перевірені часом художні засоби й відкриття попередників. Вони сміливо експериментували в літературі та у своєму житті. Експерименти не завжди були успішними і надзвичайно дратували обивателів. Проте починалося нове століття... Надходила нова доба...
Автор

Зарубіжна література 11кл Ковбасенко

Шановні одинадцятикласники!

"Усе минає"... Цей знаменитий вислів на персні мудрого царя Соломона стосується і вас, шановні випускники. Проходить дитинство, минає останній шкільний рік, завершується вивчення світової літератури...

Згадайте: протягом усіх років навчання вам завжди й постійно допомагали мудрі поради чи глибокі сумніви, елегійні скарги чи іскрометні дотепи багатьох людей, яких ви особисто ніколи не знали. Ці люди — письменники, справжні Майстри (у булгаковському сенсі цього слова), які вмістили у свої твори часточку власної душі й серця, за крилатим висловом Горація, "частку кращу свою". У своїх шедеврах (адже в школі ви вивчали шедеври, перевірені століттями, а то й тисячоліттямиї) ці генії світової літератури передали вам не лише свій влитий (хоча й, безумовно, цінний) досвід, а й досвід усього людства.

Так, із Гомерових поем до вас промовляє сива античність. Дантові терцини напоєні медом мудрості екзальтованого Середньовіччя, а довершені Шекспірові рядки несуть велич злету Відродження. Коли ж безмежна і щира ренесансна віра в людину, у її позитивну сутність і безмежні можливості похитнулася, на допомогу людству знову прийшло Художнє Слово, Барокові твори (XVII ст.) просякнуті духом неспокою, тяжіючи до різких контрастів (адже й людське життя сповнене несподіваних змін і суперечностей), бо ж письменники прагнули вразити читача барвистим стилем, риторичним оздобленням творів, уживаючи пишну й навіть надлишкову метафоричність і алегоричність. А їхні сучасники-класицисти (XVII-XVIII ст.) пішли в абсолютно протилежному напрямку, різко протиставляючи бароковій надлишковості - чітку зваженість, надмірності - почуття міри та жорстку нормативність, одним словом, хаосу людського буття та душі - космос класичного (взірцевого) мистецтва.

Проте невдовзі маятник хитнувся в протилежному напрямку, тож у вподобаннях читачів унормовані та надміру раціоналістичні твори класицизму поступилися місцем доробку ірраціонального, чи то меланхолійно-замріяного, чи то буремно-бунтівного романтизму (XIX ст.). Хіба ж іноді ви не впізнавали своїх настроїв і почуттів у переживаннях самотніх або бунтівливих героїв Байрона, Міцкевича чи Лєрмонтова?

Безліч плідних думок і творчих знахідок залишили нащадкам також письменники-реалісти (середина — кінець XX ст,), твори яких позначені прагненням не втікати (як це робили романтики) від буденного життя, а ретельно досліджувати його, надто ж - взаємовпливи особистості та суспільства. А наприкінці XX ст. мистецько-естетичний "мейнстрим" визначали вже представники раннього модернізму...

Цього року ви вивчатимете літературу XX — початку XXI ст. тобто літературу порівняно або й зовсім нову, яка продовжує свій розвиток і в наші дні, навіть тоді, коли ви читаєте ці рядки. Адже художня література — це живий процес. Причому письменники минулих століть впливають на творчість нинішніх. Так, твори Річарда Баха чи Патріка Зюскінда, Паоло Коельо чи Італо Кальвіно, Мілана Кундери чи Харукі Муракамі, Джоан Кетлін Роулінг чи Януша Леона Вишневського та багатьох-багатьох інших письменників наприкінці XX — на початку XXI ст. міцно пов’язані сотнями й тисячами чітко впізнаваних або ледь помітних ниточок із творами згаданих вище епох.

Шановні випускники, для осягнення сучасної літератури вам часто потрібні будуть знання, отримані раніше. Зате ж і задоволення від такого "заглибленого"- прочитання літературного твору не йде в жодне порівняння з його квапливим "скануванням" читачем-новачком...

Нині можна почути, що книжку замінює Інтернет, а література й культура, мовляв, "утекли на університетські кафедри". Однак я впевнений — книжку не замінить ніщо, а читацьке коло ніколи не обмежиться професорсько-викладацьким складом гуманітарних вишів. Чому? Тому, що "РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬІ".

Тож успіхів вам, шановні випускники, в опануванні найвищих злетів Духу Світового!

Зарубіжна література профільна 11кл Ковбасенко

Вступне слово

Люди — особливі істоти... З одного боку, вони прагнуть усе спростити, звести до певних законів і правил, а з іншого — усе надзвичайно ускладнюють. Навіть питання астрономічного початку XX ст. спричинило бурхливу наукову дискусію, що супроводжувалася складними математичними розрахунками, але так і не знайшла однозначної відповіді. Тож не дивно, що століття, яке вже стало для нас минулим, розпочалося не 1 січня 1900 р., а раніше чи, можливо, пізніше. Хтось, за аналогією зі "стартом" XIX ст. (початок якого часто асоціюють із Великою французькою революцією), уважає, що воно розпочалося па барикадах Паризької комуни, а мистецьки заявило про себе в 1874 р. на виставці імпресіоністів у Парижі. А хтось переконаний, що XIX ст. закінчилося в 1914 р. пострілом у Сараєво, що провістив початок Першої світової війни. Проте, можливо, що найяскравішим символом зміни сторіч стала подія, про яку мало згадують історики та мистецтвознавці, — це загибель "Титаніка". Суперпароплав, який зарозуміле людство вважало символом своєї могутності, своєрідним новітнім Ноєвим ковчегом, що зможе протистояти стихії, затонув у першому ж плаванні. Загинув, демонструючи водночас і велич людини, і її безпорадність.

XX ст. як літературна доба розпочалося гучною заявою, що Бог помер, авангардистським штукарством і провокаційно-епіатажними закликами спалити музеї, скинути класичну культуру та літературу з пароплава ("Титаніка"?) сучасності, створити нову мову й проспівати осанну машині та війні. Утративши наївну віру в перетворювальну силу мистецтва, письменники почали шукати інші шляхи й нові відповіді на старі запитання. Література XX ст. чимдалі більше інтелектуалізувалася (так, у США на афішах п’єси С. Беккета "Чекаючи на Годо" писали: "Дурнів просимо не приходити"), а отже, віддалялася від широкого загалу. Хоча водночас масовими жанрами стали детектив та історії про палке кохання. Культура на Заході "втекла на університетські кафедри", а фахівці заговорили про смерть не лише автора, а й самої літератури, яка дедалі дужче нагадувала усмішку чеширського кота... Та хіба не ця усмішка просвітила славнозвісну постмодерністську іронічність, якою осяяний сучасний період?

XX століття завершилося. Визначене людством як ера техніки й світових воєн, воно закінчилось у столітті XXI — катастрофою 11 вересня 2001 р.

Чи зможе це нове, XXI століття, назване "сторіччям руйнівної поведінки", уникнути помилок попереднього? Усе залежить від людини. А література в цьому — найкращий помічник...

Недарма ще мудрий Горацін сказав: "Написане залишається"!.

Зарубіжна література 9кл Ковбасенко

Шановні дев'ятикласники!

Цього року ви ознайомитеся з літературними шедеврами, створеними в період від початку XVII до середини XIX ст. Це дуже важлива епоха в історії людства та його культури.

Якщо культура й література античності, середньовіччя і Ренесансу визначали естетичне обличчя передовсім Європи та Азії, то від XVII ст. можна вести мову про формування світової культури й літератури. Після відкриття Америки Христофором Колумбом минуло вже більше як століття, і Новий Світ зміцнів економічно, політично й культурно, тож почав претендувати нате, аби "стара" Європа та й увесь світ на нього зважали. У XVII ст. разом з іспанцями до Америки потрапила культура бароко, від XVIII ст., особливо після утворення США й отримання ними незалежності від Великої Британії, на американських теренах поширюється література Просвітництва. А від XIX ст. (доби романтизму) без американської літератури всесвітня література взагалі немислима.

Якщо від античності до Відродження йшлося про розмаїття літературних і культурних явищ, об’єднаних майже виключно хронологічно, то від епохи бароко можна зауважити не лише хронологічну, а й стильову єдність. Тож не дивно, що підхід до опанування матеріалу в цьому році дещо відрізнятиметься від попереднього.

Передовсім зросте увага до розгляду причин і закономірностей зміни однієї літературної доби іншою. Це чергування зазвичай відбувалося не плавно, а "маятникоподібно". Так, пишній метафоричності й творчій розкутості бароко класи цисти протиставили вишукану простоту й підкреслену нормативність. Романтизм рішуче відкинув розсудливість і раціоналізм просвітників, звеличивши абсолютну індивідуальну свободу й фантазію митця. Однак не встигли романтики побути "володарями дум" епохи, як у надрах романтизму вже зародився і став набирати сили реалізм.

Крім того, акцент робитиметься на тих "силових лініях" і явищах (образах, сюжетах, мотивах, темах), які є неперервними, традиційними для кількох епох, національних літератур чи письменників. Скажімо, під час вивчення творчості О. Пушкіна увага акцентуватиметься не лише на його вірші "Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний..", а й на продовженні російським митцем традиційного мотиву підбиття поетом підсумку свого творчого життя, започаткованого ще римлянином Горацієм (ода "До Мельпомени"),

У цьому році ви отримаєте ті знання, уміння й навички (компетенції), які допоможуть вам продовжити систематичну літературну освіту протягом наступних трьох років, а також згодом підготуватися до вступу у ВНЗ. І чим успішнішим буде опанування матеріалу зазначених літературних епох, тим вагомішими стануть ваші подальші успіхи.